|
Я вчу тебе, як мову іноземну.
Як знаки, зашифровані в
черті.
Я вдячна богу, що послав на землю
Шляхетну душу, втілену в
тобі.
Саме такі слова стали
епіграфом до однієї з останніх поетичних збірок Ліни Костенко «Мадонна
перехресть». Ці слова Ліна Василівна присвятила своїй донечці – Оксані
Пахльовській. Саме так хочеться звернутись мені учителю школи до кожного свого учня, до кожної дитячої
душі. Але питання… В такий складний час в нашій проблемно незалежній державі,
де так поляризуються пріоритети, в час тривожний і, навіть для дорослої, освіченої
людини не завжди зрозумілий, з чим звернутись до цієї «шляхетної дитячої душі»?
Кого поставити в приклад, за ким порадити йти, кого наслідувати і куди вести
відкриту, щиру, дитячу душу?
Шукаючи відповідь на такі не
легкі для себе, та й для усіх педагогів, питання, вирішила провести
літературний захід, присвячений життю і творчості видатної української поетеси
Ліни Костенко.
Учні 8 класу радо підхопили
таку ідею і з притаманним юності запалом поринули у підготовку літературного
заходу, котрий назвали досить романтично «В саду поетичних скульптур Ліни
Костенко». Багато гарних віршів було підібрано, вивчено, продекламовано, а
головне – юні дитячі серця так гаряче і так по – справжньому проймались
піднятими поетесою на поверхню людського суспільства проблемами.
Скільки стурбованості і,
навіть, болю звучало в голосах юних хлопчаків, котрі висвітлювали проблему
екології: і про атомну зброю, що рвалась у Хіросімі та Нагасакі, і про біль
Чорнобильського атому у нашій рідній Україні, і про шалені темпи нашого життя,
і про бездумність людини, котра, з необережності кинувши недопалок сигарети в
лісі, прирікає на нестерпний біль легені нашої планети, і про глибокий сум
тваринки, що знаходиться не на лоні природи, а за ґратами клітки зоопарку і багато інших проблем
висвітлила група «Екологія» в особі Віктора Барбакара, Дмитра Вакалюка, Михайла
Дмитрука, Максима Шафінського, В’ячеслава Кирилюка, Олексія Мороза, Костянтина
Лусовіча та Василя Ярощука.
Презентуючи глядачам збірку
Ліни Василівни «Ріка Геракліта», юні красуні Віталіна Ординат, Інна Якименко, Христина Королик та Олена Заморока інсценізували єдність природи, представляючи
віршами кожну із пір року, адже природа в творчості поетеси – це символічний
простір, явлений гранично точно, рельєфно, у зримих чуттєвих образах, психологічних та емоційних «сюжетах»:
Я
дерево, я сніг, я все, що я люблю
І,
може, це і є моя найвища сутність…
Згадуючи щось дороге, ми завжди співвідносимо
це із часом і простором . Читаючи вірш «Старесенька іде по цій дорозі» учениця
Тетяна Тимощук викликала сльозу не в одного присутнього в святковому залі,
підтвердивши вкотре, що поезія Ліни Василівни дуже емоційна, вона доповнює
психологію людських стосунків і почувань.
Учениця 3 класу Вікторія Козак
дуже талановито інсценізувала поезію «Мій перший вірш написано в окопі», немов
би перенісши нас в період Великої Вітчизняної війни, період дитинства Ліни
Костенко. В переддень 70-ти річчя
визволення нашого
села від німецько – фашистських загарбників це важливий патріотичний жест для
підростаючого покоління.
В «саду поетичних скульптур»
поетеси ожила і її загальновідома поезія
«Доля», яку дуже тонко відчули Чайка Софія в ролі долі та Смоленська Аня,
що ввійшла в образ самої поетеси.
Сюди, ніби на крилах історії,
перемістилась у наші часи і матір останнього гетьмана України Кирила
Розумовського, переживаючи розлуку з
рідною Україною під час гостювання в Петербурзі. Роль графині облюбувала і
блискуче відтворила Поліщук Анна.
І, звичайно ж, не обминули своєю увагою учні 8 класу історії
першого кохання і проблеми нерозділених почуттів. Щоб яскравіше підкреслити
образи своїх героїв Луценко Богдан, Арутюнян Маринка та Доцик Аліна виконали
елегантний і романтичний вальс.
Гідом в саду поетичних
образів Ліни Василівни Костенко була
Іринка Мушкет – дівчинка, котра потрапила в цей сад просто – дивом.
Плекаймо і бережімо юні серця і вразливі молоді душі
наших дітей, вихованців, учнів. Шукаймо
для них слів добра, правди, милосердя і справедливості, аби ми тішились і
пишались прийдешнім нашим поколінням
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста
Шиян О.О. бібліотекар Пасічнянського НВК
|
