Середа, 20.09.2017, 21:54Вітаю Вас Гість | RSS
Пасічнянський НВК
Меню сайту
Статистика

Для Вас, батьки


 

Безпечний інтернет – відповідальність батьків

 

Сьогодні вже ввели в обов’язки батьків забезпечення права дитини на вільне від екранів середовище життя. Безпека дитини - це відповідальність батьків, хоч і в кіберсередовищі. Але часто цілком відповідальні батьки не знають, як убезпечити дитину від таких ризиків.

Найкращий шлях профілактики смертельних квестів - 1) розвиток інтересів дитини поза інтернетом, в реальності; 2) збереження довіри у стосунках, контакту, для того, щоб дитина хотіла і могла отримати від батьків допомогу в складних ситуаціях.

Що дитині подобається? Наскільки вона має сталий інтерес? Якщо не має, то скільки батьки зробили пропозицій спробувати щось нове? І ще раз, і ще раз?

Це не обов’язково нові гуртки чи щось організоване. Це може бути будь-яка колективна справа (приготування їжі, прибирання в оселі, підготовка подарунків, перегляд фільмів чи читання книги) з обговоренням відчуттів, думок, здобутків, можна і в жартівливій формі. Не можна забувати і про ігри: треба допомогти дитині пройти період захоплення, регулювати час, «торгуватися» («ти з’їси цю цукерку тільки після того, як з’їси суп»), укладати угоди, карати згідно з домовленостями (щоб розвивати волю в дитини, а не принижувати її) і т.д.

На жаль, до ігор ставлення дорослих виявляється сумбурним. Спочатку нічого не регулюємо, а потім, дізнавшись про небезпеку, усе забороняємо. Крайнощі не впливають адекватно.

  • Формуйте інтереси поза інтернетом.
  • Розмовляйте про життя і про ігри також. У цій розмові не уникайте питань про життя, небезпеки, проблеми, свою долю, свій шлях, про ігри, спільноти, небезпеки в іграх, зв’язок з життям. Тільки за таких умов ви дізнаєтеся потрібну вам інформацію.
  • Не запитайте «Чи знаєш ти таку-то гру?», спитайте «А чи хтось розповідав тобі про ігри, які не тільки на екрані відбуваються, а виходять у реальне життя? Що ти думаєш про це?».
  • Не кажіть «Ти ж мені зразу скажи, якщо хтось таке буде пропонувати», а скажіть «А що ти зробиш, якщо тобі таке запропонує хтось?»

На всі випадки не може бути одинакових порад. Батьки краще знають свою дитину, але потрібно шукати і тих, з ким можна радитися.

Ще кілька порад з урахуванням віку дитини. Ці квести спрямовані на девяти-. тринадцятирічних, коли відбувається зміна ставлення до батьків (це і є слабке місце для втручання). А починати говорити про небезпеки треба раніше. Слід зясувати, чи є в дитини уявлення про те, що люди можуть вчинити дитині щось недобре. Ігри теж створюють люди, і може трапитися так, що ігри теж пропонуватимуть щось негативне.

«Як ти розрізниш? Що негативне можуть пропонувати? Я тобі допоможу з’ясувати. Треба звертатися до мами чи тата, якщо сумніваєшся», - такі фрази адресовані дітям молодшого шкільного віку. А для старших такі звертання мають бути більш індивідуалізованими, залежно від рівня стосунків. Адже і надмірна опіка, і її відсутність (надмірна свобода) можуть виявитися ускладненням. Довіряй і перевіряй у балансі.

Здоровий підліток – згусток суперечливих прагнень. Соціальність і усамітнення необхідні підлітку, як день і ніч. З цим вони безкінечно експериментують. Цим викликають постійну тривогу у дорослих. Соцмережі унікально задовольняють обидві потреби: усамітнення і соціальність (нехай віртуально).

Чи у всьому «винен інтернет»? А чому не писемність? Не електроенергія? Інтернет відкриває будь-якій людині необмежені можливості спілкування, пізнання, розвитку. Бути грамотним користувачем – одна із важливих компетенцій сучасності.

Найважливіше – припинити піарити це явище, припинити поширювати назви закритих груп, не повідомляти про це явище з жахом чи зі здивуванням в публічних місцях і у відкритих ресурсах – стримувати себе, щоб запобігти зворотнього ефекту прояву інтересу до цієї теми.

Уберегти підлітка – все одно що пташку відучити літати чи закрити в клітці. А от підтримати, допомогти – можна.

 

СПІЛЬНЕ ЗВЕРНЕННЯ

ДО БАТЬКІВ

 

Державна служба України з надзвичайних ситуацій та Міністерство освіти і науки України вкрай стурбовані зростанням загибелі та травмування дітей. За статистикою в нашій країні в мирний час внаслідок нещасних випадків щодня гине 3 дитини!

За 2013 рік в Україні виникло більше 61 тисячі пожеж, під час яких загинуло 73 дітей, 131 отримали травми та опіки.

Легковажне поводження дітей з вогнем, газом, незнання елементарних правил безпечної поведінки – першопричини сумних та трагічних наслідків. І виною цьому – батьківський недогляд. Статистика трагедій свідчить: здебільшого нещастя трапляються тоді, коли діти залишаються вдома самі, без нагляду дорослих.

Кількість смертельних випадків та травмування серед дітей змушує звернутися до кожного громадянина, особливо до батьків.

 

Шановні батьки!

Не залишайте дітей без нагляду!

Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки в побуті. Виховуйте у дітей навички культури безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією. Виділіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми. Пам'ятайте, ці хвилини вимірюватимуться ціною життя. А щоб неждана мить не стала початком великої біди – потрібно давати дітям чіткі знання і вміння, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Пам'ятайте, що життя наших дітей залежить лише від нас самих! 

2

 

Як не виростити дитину-телезомбі. Поради батькам

 Чи винне телебачення в тому, що дитина росте телезомбі? Як не дати дітям від трьох до семи залипнути перед «ящиком», натомість використавши потенціал телебачення для навчання і розвитку.

 Яскрава картинка, що безперестанку змінюється, здатна полонити навіть найжвавішу дитину, змушуючи її просиджувати годинами перед «ящиком». Тому чимало родин із появою дитини відмовляються від телебачення повністю, аби тільки не дати маляткові перетворитися на телезомбі. Чи варто батькам сприймати телевізор виключно як джерело психічних розладів, ожиріння і збайдужіння до реального світу? Психологи, що співпрацюють із американським громадським телебаченням, стверджують: діючи свідомо й дотримуючись певних правил, батьки можуть перетворити телевізор на союзника й помічника у вихованні та розвитку дітей. MediaSapiens уже публікував поради для батьків немовлят, ці ж стосуються радше дітей від трьох до семи.

Телеперегляд може бути корисним для вашої дитини. Одначе для цього не досить залишити телевізор увімкненим у кімнаті, де перебуває дитя: ви повинні працювати над здоровими телеглядацькими звичками, і що раніше почнете, то краще. Йдеться не лише про звички вашої дитини. Не забувайте, що для вашої дитини ви – головний взірець, вона неодмінно повторюватиме вашу власну глядацьку поведінку. І навпаки, якщо ви хочете скерувати її дії в певне позитивне русло, варто почати з себе.

 Будьте активними глядачами. Дитина не повинна зробити висновок, що телевізор – це те, що заважає людям спілкуватися між собою. Розмовляйте про те, що відбувається на екрані. Повторюйте фрази, що пролунали в мультфільмі чи програмі. Заохочуйте дитину ставити запитання щодо незрозумілих їй речей та подій, побачених в ефірі, і розпитуйте її про те, що вона бачить і розуміє. Трирічна дитина ще не вміє аналізувати, але може поділитись із вами емоціями та асоціаціями. Призвичаївши дитину обговорювати те, що вона бачить, ви не дозволите їй впасти в гіпнотичне заціпеніння перед телевізором.

Під час телеперегляду краще рухатись, аніж сидіти на місці. Якщо в ефірі співають – співайте, танцюють – танцюйте, плескають – плескайте разом із дитиною. Побавтеся у вгадування на слух: попросіть дитину відвернутися від телевізора і називати, вгадуючи за голосом, тих героїв, які з’являються у програмі. Якщо дитина схильна «пірнати» в екран, підходячи занадто близько, – змушуйте її тримати дистанцію.

 Не припиняйте взаємодіяти з дитиною. Спілкування є одним із найважливіших чинників розвитку. Навіть якщо увага дитини захоплена подіями на екрані, ви можете сісти поруч, взяти її за руку й додати їй відчуття близькості. Якщо ви не маєте змоги бути поруч із дитиною під час телеперегляду, запрошуйте інших членів родини або друзів. Краще, якщо дитина дивитиметься телевізор у вітальні або на кухні разом із вами, а не у спальні. В дитини не повинне сформуватись уявлення про телеперегляд як заняття, якому віддаються на самоті.

 Володар Пульта – ви, а не дитина. Пульт дистанційного управління телевізором, як і будь-який «предмет сили», справляє на дитину магнетичний вплив, тож ви повинні встановити незламне правило, за яким будь-які маніпуляції з телевізором здійснюєте тільки ви. Щойно пульт опиняється в руках дитини, в неї виникає спокуса не лише перепрограмувати телевізор чи позбивати налаштування, але й перемикати його на власний розсуд, не реагуючи на ваші зауваження. Тоді вже не обійтись без каральних санкцій, яких не любите ні ви, ні ваша дитина. Тож краще тримайте пульт поза зоною досяжності. Якщо дитина переглядає відео на комп’ютері, поясніть їй, що не варто натискати на клавіші, або приберіть/заблокуйте клавіатуру й мишку.

Старанно добирайте програми і фільми, які дивиться ваша дитина. В ідеалі варто спершу переглянути їх самим, аби пересвідчитись, що там немає нічого, що загрожує дитячій психіці. В усякому разі, слід пошукати в інтернеті, що пишуть про програму чи фільм, обираючи не тільки статті та рецензії, які можуть виявитись рекламними, але й відгуки пересічних людей. Розпитуйте друзів і знайомих, що вони показують своїм дітям. Замість шукати «що там цікавого по телевізору показують», краще поставте запис перевіреної програми чи мультфільму, що не принесе вам і вашій дитині прикрих несподіванок.

 Для ввімкнення телевізора повинна бути причина. Інакше телевізор перетвориться на фонове бубоніння. Оберіть конкретну програму (фільм, мультик), яку ви хочете подивитися, і вимкніть телевізор після її завершення. Телебачення є потенційним джерелом необмеженої кількості порівняно одноманітних розваг, тож важливо показати дитині, що ви – як і вона – споживаєте їх дозовано, в розумній кількості. По завершенні перегляду ви можете оголосити: «Все, мультик скінчився, тепер час зайнятись чимось іншим».

 Для вимкнення телевізора є маса причин. Нагадуйте дитині про величезну кількість інших цікавих занять, окрім перегляду телебачення. Дайте їй зрозуміти, що, приглушивши звук або вимкнувши телевізор узагалі, вона може отримати щось не менш вартісне: ігри надворі, спілкування з іншими людьми, малювання, танці, співи і багато іншого. Пояснюючи це, ви можете навести приклад якогось із телевізійних героїв, яким захоплюється ваша дитина: «Якби *** тільки й робив, що дивився телевізор…?». Відтоді, як дитина навчиться користуватись годинником і стежити за часом, чітко регламентуйте часові рамки перегляду й заохочуйте її саму вимикати телевізор – це може сприйматись як цікава гра. І, звісно ж, не піддавайтесь на провокації та істерики, якщо дитина просить/вимагає ще.

 Якщо ваша дитина гостро реагує на те, що відбувається на екрані, включайтеся – не залишайте її наодинці з емоціями. Переляк погано лікується раціональними зауваженнями на зразок «тут нема чого боятися», краще обійняти дитину й дати їй улюблену іграшку. Якщо дитина стає надміру агресивною, схильною до насильства, варто, принаймні, тимчасово зав’язати з програмами, в яких воюють чи б’ються. А програм, у яких персонажі схильні вирішувати конфлікт за допомогою грубої сили, варто уникати в принципі. Якщо ви бачите таку поведінку на екрані, ви можете внести корективи в її сприйняття, коментуючи: «Замість бити свою сестричку, цей хлопець міг би чемно попросити її не заважати».

 Поясніть дитині, що таке реклама, навчіть вирізняти рекламні ролики з-поміж мультфільмів і програм. Якщо розуміння того, що симпатичний ведмедик із реклами співає й танцює заради маминих і татових грошей, не зменшує потягу дитини до реклами, відвертайте її увагу під час рекламних пауз, тимчасово перемикайте канал або вимикайте телевізор узагалі. Якщо ж дитина все одно вимагає купити їй іграшки чи харчі, які побачила в рекламних роликах, перегляд каналу, який їх демонструє, варто припинити, принаймні, тимчасово.

Дозвольте дитині обрати самій із-поміж множини попередньо дібраних вами варіантів телеконтенту. Не нав’язуйте їй своїх власних уподобань. Не забувайте, що ваше та її сприйняття дуже різниться, і те, що здається вам примітивним або потворним, може бути найцікавішим для дитини. Хоч як би вам хотілося, щоб ваша дитина надавала перевагу розвитковим і навчальним програмам, змиріться з тим, що для її розвитку в цей конкретний момент найкращим може виявитися саме «Барні» чи «Лунтік». І не хвилюйтесь, якщо ваша дитина зосереджується на окремій програмі або фільмі, багато разів переглядаючи те саме знову і знову. Це не зашкодить – отримавши всі поведінкові, емоційні та естетичні уроки, які спроможна дати ця програма, дитина з легкістю переключиться на щось нове. Головне, щоб це нове було напоготові.

Якщо дитина наслідує улюбленого героя, не заважайте їй, скеровуючи, якщо це можливо, її дії в найбезпечніше та творче русло. Поясніть дитині, що мультиплікаційні персонажі вміють робити речі, на які не здатні реальні люди. Нагадуйте про це періодично. У разі чого запропонуйте пограти в якогось іншого телевізійного героя, який не літає, не б’є посуд і не топить кішку у ванні. Звідси очевидна порада: варто знати світ, у який занурюється ваша дитина, коли переглядає телепрограми. Інакше ви просто можете не знайти спільної мови.

Не дозволяйте розвинутися комплексам. Стимулюючи механізми наслідування, телебачення змушує дітей прагнути багатьох речей і часом тяжко переживати їхню недосяжність. Варто виокремити з-поміж дитячих прагнень і мрій апріорі нездійсненні (бути Гаррі Поттером, відростити крила) і спробувати перетворити їх на гру, перевівши в уявну площину. Говоріть дитині про те, що вона нічим не гірша за того чи іншого героя, і замість недосяжних можливостей та характеристик у неї є інші, не менш цінні. Якщо йдеться про цілі, умовно досяжні в дорослому віці (літати в космос, грати як Андрій Шевченко), запропонуйте зробити перші кроки до цієї віддаленої мети – почитати книжку про космос, піти пограти у футбол тощо.

Часто комплекси стосуються зовнішності кіноакторів і телевізійних персонажів. Поясніть, що «зіркова» краса є значною мірою наслідком роботи стилістів та дизайнерів, і що натуральна зовнішність краща за ляльково-фотошопну.

Не дозволяйте сформуватися хибним стереотипам. В ідеалі дитина повинна зрозуміти, що події на екрані – чиєсь суб’єктивне бачення, а не реальність. Програми чи фільми, що змальовують жінок слабкими і залежними від чоловіків, представників певних рас чи культур вивищують над іншими, демонструють переваги молодих над старими, потребують від вас додаткових пояснень. Бажання бути схожим на героя-переможця з мультфільму не повинне перетворитись у дитячій свідомості на зверхнє ставлення до інших.

Ніякої їжі перед телевізором! Бажання щось пожувати під час телеперегляду є суто рефлекторним і не пов’язане з голодом, тож ваша дитина має всі шанси заробити ожиріння чи зіпсувати шлунок смачною, але анітрохи не корисною їжею. Якщо ви самі любите засісти перед телевізором із поп-корном, горішками чи чіпсами, відвикайте.

Обережно, залежність! Поклавши руку на серце, зізнаймося: ми самі вмикаємо дитині телевізор чи мультик на комп’ютері, аби на певний час спекатись її й зайнятися важливими для нас справами. Часом це необхідно й неминуче. Але, якщо ми нейтралізуємо дитину в такий спосіб регулярно й надовго, постає питання: хто тут залежний – дитина, яка йде запропонованим їй шляхом найменшого опору й максимальних розваг/задоволень, чи дорослі, які вже не можуть обійтися без цього «заспокійливого»? Цю проблему не завжди легко вирішити, але, принаймні, слід усвідомлювати, що її джерелом є наші власні помилки, недбалість і лінощі, а не зловороже телебачення, яке «дебілізує» наших дітей.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Пам'ятайте:

· Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

· Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

· Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

· Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.

· Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

· Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.

· Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.

· Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах систем залякування дітей, безумовно, заслуговує

осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивостіта нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів.

Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопікиз боку батьків.

Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію».

Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації.

Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.

Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань.

Погрози – викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).

Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можназастосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».

Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».

Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми ).

Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?».

Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів.

Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».

Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.

Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».

Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:

- я зайнята;

- подивися, що ти накоїв;

- не говори так швидко;

- це треба робити не так;

- неправильно;

- коли ж ти нарешті навчишся?!

- скільки разів я тобі казала;

- ні, я не можу.

Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості,

що ви до неї небайдужі.

Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:

- Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!

- Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.

- Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.

Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:

· забути про минулі поразки дитини;

· допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;

· дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;

· пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.

Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилюєвпевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків. Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратися на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитини.

3. Показувати, що задоволені дитиною.

4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.

9. Вміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе. Наприклад, слова підтримки:

- Знаючи тебе, впевнений, що ти все зробиш добре.

- Ти робиш це дуже добре.

- У тебе є деякі думки щодо цього? Чи готовий ти почати?

- Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до цього.

Слова розчарування:

- Знаючи тебе і твої здібності, гадаю, ти можеш зробити це набагато краще.

- Ти можеш зробити це набагато краще.

- Ця ідея ніколи не буде реалізована.

- Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням.

Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу.

Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулюєпродовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.

Підтримувати можна з допомогою:

· окремих слів («гарно», «охайно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);

· висловлювань («Я пишаюся тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Все гаразд», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений що ти в цьому брав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);

· дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);

· спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разам з нею);

·вираз обличчя (усмішка, підморгування, кивок, сміх).

Дитяча агресія

 З одного боку, агресивність у поведінці пов'язана з анатомо-фізіологічними особливостями цього віку, тобто біологічними причинами.

З іншого боку, розрізняють соціальні причини агресії, які привертають великий інтерес з боку психологів, психотерапевтів, психіатрів.

Психолог Е. Фромм підрозділяв агресію на «злоякісну» — «пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою та бажання руйнувати» і «доброякісну» — «поведінка, пов'язана з обороною і з відповідною реакцією на погрозу». Частіше спостерігається доброякісна агресія, що представлена псевдоагресією і оборонною агресією. До псевдоагресії відносяться такі види, як ненавмисна агресія та агресія як самоствердження.

Ненавмисна агресія — це випадкове завдавання шкоди людині. Досить розповсюджений випадок, особливо в молодшому підлітковому віці ситуація, коли хто-небудь кого-небудь штовхнув або вдарив випадково, ненавмисно, і які б не були наслідки цих випадків, їх наявність говорить лише про те, що підліток розгальмований, надмірно збудливий. Він не почуває «гальм» у грі або витівці й у результаті зносить усе на своєму шляху.

Агресія як спроба самоствердитися проявляється в знаходженні свого місця в групі (з одного боку, цінується групою, а з іншого боку — дає почуття захищеності й права на безкарність з боку тієї ж групи); і в спілкуванні з дорослими (батьками, учителями). У навчанні підліток як би «відпрацьовує» лідерські тенденції, що народжуються, стаючи

Відкритий лист сучасних юнаків та дівчат батькам та

 іншим дорослим.

 

 

Любі тато й мамо! Шановні співвітчизники!

Дозвольте у такий спосіб розповісти вам про свої почуття та думки, мрії та страхи, невдоволення та побажання.

По-перше, ми дуже вдячні, що ви народили нас у такий цікавий час. Можливо, колись у згадувані вами часи "застою” життя було дещо стабільнішим і ситнішим. Та тепер воно, безумовно, більш цікаве та захопливе. Кожен з нас має власні мрії та уподобання. Для когось здається достатньою мрія про "родинний рай”: затишний будиночок, усмішку коханої людини, радісний сміх дітей. Комусь кортить стати справжнім "профі” і зробити стрімку кар'єру у найкращому розумінні цього слова. А для багатьох з нас межі одного міста і навіть країни здаються дещо затісними. І вже зараз ми вибудовуємо плани своєї відданої праці на користь людства. Світ і людська спільнота заслуговує на краще існування, кращу долю. І ми знаємо, що нам до снаги цю красиву мрію зробити реальністю.

Ні, чергових революцій не буде. Сподіваємось, війн не буде також. У тому світі про який ми мріємо, люди вільні і одночасно пов'язані одне з одним. Їх об'єднує відчуття  гармонії, відчуття любові.

Ви вважаєте, що такі мрії - юнацький максималізм? Дитяча казочка? Поживемо—побачимо. А зараз декілька слів "про справи сьогодення”.

Любі батьки. Найчастіше ви так втомлені боротьбою з життям і за життя, що "за звичкою” продовжуєте цю боротьбу навіть там, де в ній немає ніякої потреби. Навіщо ж боротися з власними дітьми?

Хтось із нас не вчиться належним чином, точніше не одержує бажаних для вас оцінок. Але ж справжнє навчання і процес "заробляння оцінок” не одне й те ж саме.

І навіть якщо чийсь атестат не буде зразково - показовим - то й що? Ми весь час  чуємо - треба вступити до ВНЗ, треба одержати освіту, треба знайти гарну роботу, треба… По-перше, коли так настирливо торочать про всілякі "треба” - зявляється бажання відповісти: "Вам треба, ось ви і робіть!”. А по-друге, ми і самі прекрасно розуміємо, що освіта конче необхідна. Та освіта—це

Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту
ХНУ
Дослідне господарство ПАСІЧНА
ВКонтакте