|
Есе директора
Ще з дитинства мріяла стати
учителем. Не просто мріяла, а йшла до своєї мрії, як уміла.
Тому не дивно, що з
перших днів моєї праці у школі, моя робота стала невід’ємною частиною мене.
Школа – це мій життєвий простір. У ній
відчуваю себе комфортно.
У світі народжуються і
вмирають дуже багато професій. Професія ж учителя -вічна. Лише ця професія дає
змогу дивитися на світ дитячими очима. На той чарівний світ, де час вимірюється
зовсім по-іншому: уроками, перервами, семестрами, навчальними роками.
Для мене вчитель – це
професійно висока людина, зі стійким характером, психічною врівноваженістю,
багатогранна і цікава, добра і сувора, справедлива і щира, яскрава і
приваблива, яка допомагає, скеровує, шукає, підказує…
Саме завдяки професії
вчителя я маю змогу зростати сама, набиратися мудрості, вчитися витримці і
терпінню.
Мене розуміє і
підтримує моя сім'я. Чоловік – це само-собою зрозуміло, він також вчитель.
Закоханий у свою професію і віддається їй сповна.
Напевне, нашої
професії забагато було і вдома. Сини зразу попередили, що вчителями вони не
будуть, хоч і люблять дітей, і життя
школи їм близьке і зрозуміле, адже вони у ній росли. Мене це не засмутило:
нехай ідуть своїм шляхом.
Працюючи учителем -
предметником, разом із дітьми здобувала перемоги, якими дуже пишаюся. Маю 3
переможці і 3 призери Всеукраїнського рівня у літературних конкурсах, одного
переможця і одного призера обласного рівня конкурсу-захисту робіт учнів, членів
МАН, 5 призерів обласного рівня олімпіади з української мови та літератури, 10
переможців і призерів обласного рівня у
різноманітних літературних конкурсах, двічі учень ставав переможцем і тричі
призером у обласному етапі конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика.
Сама стала призером
Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання »
Бути директором
школи ніколи не мріяла. Так склалося, що
була вимушена взяти на себе цю відповідальність. Дуже її боялася, боялася того,
що не вистачить моєї компетентності і хисту. Додало сили і впевненості те, що
до мене підійшла група старших, досвідчених педагогів, яких я дуже поважала і
поважаю, які працювали у цій школі при кількох директорах. Запевнили, що мене
підтримають і допоможуть. Сказали, що у мене все вийде, і вони в цьому
впевнені. Я їм повірила. Тепер постійно намагаюся виправдати їхню довіру.
Взагалі, я вважаю, що
мені щастить у житті на гарних і мудрих людей, які мене помічають і у багатьох
моментах підтримують і окриляють. Я їм
безмежно вдячна , хоч не завжди знаходиться можливість подякувати. І за яку б справу я не бралася,
завжди хвилююся чи подужаю, і як виглядатиму у їхніх очах.
У нашій школі гарний
колектив. Всі такі різні, зі своїми перевагами і недоліками. Але я люблю і
поважаю свій колектив. Ми прислухаємося один до одного і рухаємося в одному
напрямку.
Зігріває мою душу і
те, що я не помилилася із заступниками. Я їм можу довіряти. У спілкуванні і
роботі з ними ніколи не відчувала дискомфорту. Вони не тільки хороші виконавці,
а й ініціативні і творчі люди, які підтримають, зрозуміють, допоможуть. Завжди
розділяємо на всіх успіхи і перемоги , свої прорахунки і невдачі. Ми різні за
віком, фахом, але однаково вболіваємо за життя школи.
Звикла все пропускати
через своє серце. Хоча воно , інколи, висловлює свій протест і болить.
Заспокоюю себе : «Болить – значить є».
Дивно, коли хтось з
учителів розділяє любов до дітей і навчання.
Пам’ятаю, якось у
кабінет зайшла вчителька, хороший предметник , яка багато років працювала у
школі, із щирим обуренням. Виявляється, що одна із мам учениці заявила, що
вчителька не любить її дитину. «А чому я маю її любити? Для цього у неї є
батьки! Я її повинна навчати!» - апелювала вона. Це для мене було великою несподіванкою . Я завжди керувалася кредом гуманістичної педагогіки: «Спочатку любити, а потім –
навчати». Це місія вчителя перед Богом і перед суспільством.
Як сказала Махатма Ганді : «Вічні істини, незважаючи на
те, що вони вічні, потребують постійного нагадування і ствердження ». Тому з того
часу при кожній нагоді я переконую своїх колег, що потрібно любити всіх дітей і
кожного зокрема. Адже ми хочемо виховати Людину з великої літери. А для цього
потрібна велика любов. Переконана, що справжня педагогіка починається з любові
до дітей і закінчується там, де закінчується
любов.
Керуючи колективом,
пам’ятаю, що всі ми люди і завжди, і скрізь правими бути не можемо. Вважаю, що
свої помилки слід визнавати і намагатись виправляти. Головне, не допускатися
затятості у помилці.
Вимагаючи, намагаюся
бути максимально об’єктивною, критикувати наодинці і хвалити у присутності
колег. Так, я можу критикувати і сама сприймати критику. Але не таку, від якої
«опускаються» руки. А таку, яка справедлива і необразлива. Після якої розумієш,
що треба рухатись вперед.
У кожній людині прагну
бачити особистість. Ідеал кожної людини
у самій людині, як і перешкоди до його досягнення – також у ній.
Розмірковуючи над тим,
яким має бути директор, я часто ставлю собі запитання: чи відповідаю я цим
вимогам? Найголовніше, безумовно, професіоналізм. Слід багато знати і прагнути
дізнатися ще більше. Украй важливо бути людиною творчою і здатною до
саморозвитку, бути прикладом для інших. Найкращий приклад для наслідування –
особистий приклад.
Тому, маючи певні
сумніви, брати чи не брати участь у конкурсі «Директор року», у мене не було
вибору. Брати. Адже як тоді спонукати інших до участі.
Школа. У ній змішано
все: печалі і радощі, спокій і тривоги, злети і падіння, питання і відповіді.
Інколи виникає бажання
літати від радощів за успіхи колег і учнів, інколи хочеться стати непомітною,
щоб ніхто не зміг побачити розчарування, роздратування і втому. Але наступає
новий день…
Сучасне суспільство
висуває сьогодні нові вимоги до школи. Успішність людини тісно пов’язана з тим,
наскільки якісну освіту вона отримала. Тому дуже гостро постала проблема
модернізації освіти на селі.
Я розумію , що модернізація освіти на селі повинна бути
націлена на створення умов для забезпечення доступності й високої якості
освіти, підпорядкована рішенню важливих завдань економічного, соціального,
духовного відродження сільського соціуму.
Ми намагаємось забезпечити нашим дітям сприятливі умови
для одержання повноцінної якісної освіти, створити умови для рівного доступу до
неї. Прагнемо робити все можливе, щоб уникнути комплексу меншовартості
сільського учня. Наш заклад зіштовхнувся
з цілим рядом проблем соціального,
організаційного, педагогічного характеру.
З чого розпочати ? Як перетворити від’ємний ,на жаль , сільський коефіцієнт у додатній, позитивний
? Чи можливо це ? Ці проблеми вимагали теоретичного осмислення і практичного вирішення в умовах віддаленого освітнього середовища.
Та ,здається , нам
вдалося це зробити,коли визначилися з основною ланкою у цьому безконечному ланцюжку проблем. Ця
ланка - інформаційні технології.
Крок за кроком визначалось коло першочергових завдань: впровадження
інформаційних технологій ; удосконалення
вивчення англійської мови; наближення
якісної ,у тому числі вищої освіти до сільської дитини ; формування і розширення інформаційного
простору ; врешті
, формування моделі безперервної освіти протягом усього життя.
Проблеми для сільської школи були не типовими ,тому їх вирішення вимагало також
нестандартних дій.
Для
вирішення цих проблем у відповідності до
вимог сьогодення, завдяки сприянню і підтримці інституту післядипломної
педагогічної освіти , об’єднання зусиль
навчального закладу , відділу освіти та методичного кабінету , Хмельницького
Національного університету було вирішено
розв’язати ці проблеми через
розробку та реалізацію цільових проектів. Саме за допомогою проектно-модульної
організації нам вдається досягти, на мою думку, вагомого, динамічного, у деякій
мірі випереджаючого успішного розвитку. Було
чітке розуміння ,що результатом такої співпраці має стати можливість
жити у сучасному інформаційному середовищі . Пам’ятаючи, що не
повинно загинути село , що господарство
, яке на сьогодні ще працює ,
потребує сучасного фахівця, якого ми
маємо виростити у себе , бо коли він
виїде із села на навчання , то, скоріш за все, не повернеться, та,
реалізуючи принцип безперервної освіти, ми
розпочали реалізовувати довгостроковий проект «Безперервна освіта. Дистанційне навчання». На моє переконання , співпраця з вищими
навчальними закладами є невід’ємною складовою інноваційної діяльності.
На шляху до реалізації цього проекту ми подолали
цілий ряд перешкод і зустрілися з
цілим рядом проблем. Це , насамперед , - відсутність юридичної бази заставила нас провести роз’яснювальну роботу
і отримати відповідні рішення райради ,підписати договори з вузами ,зробити
зміни у Положенні і Статуті. Це вимагало
і часу, і коштів :
- відсутність у селі підприємств
ускладнювали поповнення недостатньої
матеріально-технічної бази ;
-
потрібно було перебороти консерватизм
і неготовність вчителя до змін ;
-
відшукати альтернативний варіант
(радіо-лінк) для того, щоб мати швидкісний безперебійний інтернет (наявні
АТС цього не могли вирішити.
Чітко розуміючи, що управління
– цілеспрямований вплив на об’єкт (суб’єкт) з метою досягнення мети, яка заздалегідь прогнозована та бажана ,
що цей процес комплексний і поєднує в собі різноманітні принципи, методи і
форми, від класичного системного підходу до цільового адаптивного, ми вирішили ці проблеми і на базі
Пасічнянського НВК вперше в Украіні було
відкрито локальний пункт дистанційної освіти,
який успішно працює. Не виїжджаючи із села, можна здобути освіту за 14-ма
спеціальностями (дешевше у чотири рази).
Мої управлінські дії
часто виходили за рамки усталених норм і вимог. Звичним є, коли сільська дитина
їде до міста, щоб здобути знання , а
коли професорсько-викладацький склад їде у село за 90 кілометрів викладати
економіку , менеджмент , маркетинг… Чи не є це інноваційний підхід ?!
Співпраця з вищими навчальними закладами, наповнена конкретним змістом
, є досить різноманітною і дала нам змогу
:
- запровадження дистанційних
технологій навчання;
- використання
матеріально-технічної бази вищої школи ;
- залучення
професорсько-викладацького складу до викладання і навчання дисциплін;
- підготовка
обдарованої учнівської молоді до олімпіад і конкурсів;
- співпраця під час
проведення міжнародних наукових конференцій ;
- проведення на базі
закладу курсів, вебінарів , тренінгів, інтернет –нарад ;
- видавнича діяльність
і фінансове забезпечення;
- організація
відпочинку і профорієнтаційна робота ;
- провадження і
функціонування підготовчих курсів до вступу у вузи;
- в необмеженій
кількості безкоштовний швидкісний
інтернет для вчителів та учнів закладу та доступ до електронної бібліотеки ХНУ.
З відкриттям 2 роки
тому педагогічних спеціальностей, вчителі нашого закладу
і місцевої музичної школи ,
які не мали вищої освіти , на сьогодні її здобувають без відриву від роботи.
Обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти , районний методичний кабінет, займаючись
дослідженням проблеми реалізації допрофільної підготовки, організації роботи
округів, дійшов висновку, що саме через розробку дистанційних курсів буде
значно легше реалізувати впровадження допрофільної підготовки у сільських школах,
особливо там, де бракує фахівців.
Вчителями нашого навчального закладу вперше в Україні було розроблено шкільні дистанційні
курси з предметів варіативної складової
навчального плану.
Представлені матеріали зайняли призові місця в
обласному конкурсі педагогічних ідей.
Іноді я думаю , хто
кому більше зобов’язаний ,громада школі
чи школа громаді і хто я у цій співпраці?
Мені вдалося переконати громаду
,що гарну школу можна створити лише зусиллями всього суспільства: держави,
громадських організацій, батьків, окремих громадян, які усвідомлюють роль школи
у суспільстві.
Саме
завдяки переконанню і баченню мною як директором необхідності удосконалення сільськими учнями англійської мови та з допомогою громади (надання квартири у
безоплатне користування для волонтерів) вдало реалізується проект
«Міжнародне співробітництво» , метою розвитку якого було об’єднання дорослих і дітей для покращення якості життя
і дозвілля. З 2007 року працюємо з Американським Корпусом Миру в Україні. До
роботи над проектом були залучені педагоги, батьки, учні, вся громада села. Задоволені
результатами, які маємо на сьогодні: -2007
–2009 працює волонтер Джін Ріплі.
- 2011-2013 – волонтер Джін
Парк.
- влітку функціонують мовні табори; проводяться семінари
для вчителів району; проводяться тренінги за участю інших волонтерів для учнів
та вчителів ;
- реалізуються 2 проекти із залученням 4,5 тис доларів «Кабінет англійської мови» та проект «Сила. Краса. Здоров’я».
Завдяки цьому покращилася матеріально-технічна база кабінету та завершується
створення оздоровчого центру з сучасним устаткуванням, де зможуть проводити
дозвілля і зміцнювати здоров’я учні та вчителі; як результат , призове місце на
обласному етапі в олімпіаді з англійської мови; зростає рівень знань англійської
мови в цілому, що було основним на початковому етапі; дві учениці нашого закладу брали участь у
Програмі обміну майбутніх лідерів (FLEX) , де стали переможцями, і їм була
надана можливість навчання у Америці.
Для школи – це великий досвід, покращення знань учнів та
матеріально-технічної бази закладу.
Гостро постало питання стимулювання
праці вчителя не раз у 5 років під час атестації , а щорічно ,за добросовісну
працю і гарні результати.
З доброї волі і
підтримки громади нам вдалося реалізувати проекти , які значною мірою
покращили мікроклімат у педагогічному і учнівському колективах ,
заставили працювати на кінцевий результат і надали змогу отримати матеріальний
стимул . Реалізація проекту «Рейтингова система оцінки роботи педагогічних працівників» як елемента
інноваційної діяльності , передбачає всебічну оцінку діяльності педагогів. Не
всім педагогам подобалося це
нововведення. Та більшість була за і
рішення педагогічної ради було позитивне. Це стимулює використання вчителями
завдань пошукового і дослідницького характеру, інновацій , зростання їх
свідомої активності в навчальному процесі, формування активної життєвої
позиції.
Реалізація цього
проекту зняла напругу у колективі у
атестаційний період, бо дала змогу бути об’єктивними у проведенні атестації педагогічних
працівників, породила здорову конкуренцію для отримання винагороди за кращі
результати.
Прикладом цього є і стимулювання роботи учня і вчителя через Колективний
договір , який щорічно укладаємо з дослідним господарством.
Дирекція школи щорічно
звітує перед працівниками господарства, розповідає про свої досягнення і
переконує, що стимулювання праці учня і педагога, як і будь-якого працівника ,
є необхідною умовою для творчого
зростання .У договорі передбачено : здешевлене харчування для всіх учнів закладу ;
допомога у ремонті школи ; допомога у організації літнього оздоровлення; безкоштовне
харчування на період оздоровчого табору
і екскурсійні поїздки; всі учні , які мають досягнення у олімпіадах та
конкурсах та наставники ,які їх підготували, отримують матеріальну винагороду.
На сучасному етапі розвитку суспільства
у сільських школах докорінно змінюється стиль управління, кожному вчителю,
адміністратору надається можливість творити, виражати свою індивідуальність,
брати безпосередню участь у створенні мікроклімату в колективі та
створенні певного іміджу навчального закладу. Я чітко розумію,що реалізація таких
можливостей залежить від керівника
навчального закладу,на даному етапі – від мене. Дуже хочу, щоб було зрозуміло ,
що ми у своїй діяльності намагаємося бути
різносторонніми.
Я глибоко переконана,
що орієнтація школи на зовнішнє середовище, її спрямування на забезпечення
розвитку соціуму мають бути покладені в основу управління сучасним освітнім
закладом. Таким чином, управління більш повно сприятиме розв’язанню проблем
довгострокового характеру, забезпечуватиме можливість урахування й передбачення
змін і використання з часом переваг широкої взаємодії з соціумом. Пишаюся
тими результатами, які ми маємо, бо їх
вдалося досягти не стільки завдяки матеріальним ресурсам, а завдяки ініціативі
наших кадрів, їх наполегливій і творчій праці, їхньому розумінню, що потрібно
розвиватися, щоб нас можна було ідентифікувати серед інших закладів району, області,
а, можливо, і України.
На сьогодні у колективі ні в кого не виникає сумнівів, що інструментом
створення якісно нової освіти є інноваційна діяльність, пошук нових моделей
управлінської діяльності, які забезпечують колективне управління навчальним закладом,
відхід від традиційних методів, упровадження інновацій у навчально – виховний
процес, сприяють подоланню консерватизму, виявленню нових творчих можливостей
педагогів , а збагачене навчальне середовище сприяє успішній реалізації
індивідуальних можливостей кожного випускника школи, виховує
конкурентоспроможну особистість , яка здатна правильно обрати свій життєвий
шлях. Ми, педагоги, розуміємо, що люблять успішних людей, намагаємось
виховувати своїх учнів успішними.
Це підтверджують результати. Маємо 8 переможців і призерів Всеукраїнського
рівня.14 - переможців та 88 -
призерів обласного рівня.
У 2006 році заклад
став лауреатом конкурсу «100 найкращих
шкіл України».
2008 рік –
Пасічнянський НВК став Призером обласного конкурсу «Панорама творчості» у
номінації «Школа-соціокультурний центр
села».
У 2008 році заклад
став призером обласного огляду-конкурсу на кращу
організацію правоосвітньої та правовиховної роботи у загальноосвітніх
закладах області. 2009 рік - призер обласної
акції «Біощит».
У 2009 році
Пасічнянський НВК став призером обласного огляду-конкурсу на Кращий шкільний інформаційно-освітній
методичний центр.
У 2011 році –
Пасічнянський НВК отримав управлінський Оскар у Всеукраїнському конкурсі «Флагмани освіти України».
У 2012 році наш заклад
став дипломантом Другого Всеукраїнського конкурсу обдарованої молоді та її
наставників – «Первоцвіт» та
переможцем у номінації «Найстарший
заклад України».
- У 2012 році
Пасічнянський НВК став переможцем обласного конкурсу на кращу модель сільської школи .
- Маємо переможців і
призерів виставки «Хмельниччина на
шляхах реформування» .
- Вчителі закладу долучилися до розробки програм елективних курсів, які
були затверджені МОН, вони є авторами методичних посібників,
друкуються у педагогічній пресі.
Не зважаючи на всі труднощі , які є в освіті, хочеться створити такий
мікроклімат у школі, де було б затишно усім учасникам навчально-виховного
процесу. У своїй роботі я намагаюся поділити відповідальність за розвиток і
успіхи нашого закладу на учнів, батьків, педагогів. Відповідальність за поразки сприймаю як докір
собі.
Погоджуюсь із словами
А. Барбюса «Школа – це майстерня, де формується думка підростаючого покоління,
треба міцно тримати її в руках, якщо не хочеш випустити з рук майбутнє».
Потрібно , створюючи
ситуацію успіху, рухатись вперед, не зупинятися на досягнутому і пам’ятати, що
у серце увійде лише те, що йде від серця.
Намагаюся бути успішним керівником . На жаль, немає
єдиного рецепту успішного керування .
Але як не погодитись із думкою К. Ушакова : « Пошуки єдиного рецепту успішного
керування , на жаль, приречені на провал . Власне, банальний рецепт усе-таки є
- він у самому факті пошуку».
| 
