Луценко Вероніка Петрівна, практичний психолог
Продовжується робота по підготовці учнів до участі в ІІ етапі конкурсу-захисту робіт МАН. Проводяться індивідуальні та групові консультування, заняття. З психології досліджувала проблему впливу комп’ютерних ігор на підлітків Дудчак Діана, учениця 11-Б класу. Вона отримала цікаві результати. Бажаючі можете ознайомитись з роботою Діани та висловити свою думку з приводу даної проблеми.
Тема роботи «Вплив комп’ютерних ігор на особистість підлітка». Мета дослідження – вивчити та узагальнити наявні у психологічній літературі знання про вплив комп’ютерних ігор на підлітків, з’ясувати чи є причинно-наслідковий зв'язок між насильствам на моніторі й агресивною поведінкою певної групи дітей, виробити рекомендації щодо зниження цікавості до таких ігор.
Актуальність даної роботи обумовлена недостатністю знань та наукових досліджень про вплив компютерних ігор на особистість підлітка. Компютерні ігри наполегливо витісняють всі інші види діяльності при цьому помітна тенденція до зниження віку користувачів. Тому, дана проблема є досить важливою та актуальною для практичної психології і стала причиною вибору названої теми роботи. Результати дослідження були заслухані на засіданні гуртка «Рівний - рівному», надруковані в районній газеті «Колос» (№2, 2012).
Дослідження, які проводила учениця, мали на меті визначити рівень ситуативної тривожності та агресивності учнів до гри та після гри у Counter Strike, порівняти результати та підтвердити або спростувати висунуту гіпотезу проте, що комп’ютерні ігри агресивного змісту шкідливо впливають на психіку дітей.
Результати дослідження підтвердили гіпотезу про вплив комп'ютерних ігор з елементами насильства на рівень тривожності та агресивності підлітків, який зростає після навіть нетривалого часу за комп'ютерною грою.
Проведені дослідження дають матеріал для подальшого більш детального вивчення даної проблеми. Тема, яка була висвітлена у даній роботі є актуальною в сучасному світі і потребує подальшого розгляду.
БЕСІДИ З БАТЬКАМИ
Кожній матері і кожному батькові хочеться, щоб дитина була слухняною й фізично розвиненою, щоб вона виросла щасливою, талановитою. Інша справа — чи буває так на практиці. Адже прірва пролягає між тим, чого батьки бажають, і тим, що вони реально роблять для реалізації бажаного. Протиріччя тут можуть бути просто разючі.
У вчителя є така форма роботи — «робота над помилками». Учні записують слово з помилкою ліворуч, а праворуч — правило. Потім наводять типові приклади до цього правила. Часто після кількох тренувальних вправ дитина може виправити помилку і вже її не припускатися. Туднощі виникають з дитячою душею.
Учені дійшли висновку: якщо на ранньому етапі розвитку дитини були якісь прогалини або викривлення, то відгомін цього відчуватиметься упродовж усього життя.
Що стосується творчих здібностей людини, то тут можна згадати про так звані найсприятливіші, «сензитивні» періоди для їх розвитку. І якщо час утрачено, то забезпечити ефективний розвиток здібностей надзвичайно складно.
Але зараз ітиметься не про спеціальні здібності, а про моральні якості людини, про вади характеру, які виникають з нашої провини в душах дітей. Діти виростають і передають далі естафету помилок, розчарувань своїм нащадкам.
Помилкам простіше запобігти, ніж їх виправити — це вже стало аксіомою. Шкода, що часто ми цих помилок узагалі не помічаємо. Мабуть, колись настане час зрозуміти, у чому ж ми помиляємось.
Найголовніші помилки батьки роблять у сфері взаємин і спілкування з дітьми. Батьки повинні усвідомити: так, це і моя помилка. Лише тоді можна сподіватися нате, що самовиховання розпочалося.
Найскладніший випадок для кожного педагога — це самовпевнений невіглас, який у всьому сподівається лише на особистий досвід (часто дуже обмежений) і на сентенції типу: «Раніше так було — і нічого!» або «Батько мене бив, тому я виріс розумним...». Сподіваюся, що таких батьків у нашому випадку не буде, вони і книжок не читають з виховання...
Отже, почнемо....
Типова помилка батьків — нерозуміння. По-перше, вони не розуміють, насамперед самих себе, по-друге, —свою дитину і, нарешті, наслідків своєї поведінки стосовно дітей.
Останнє нерозуміння лежить в основі найтиповіших причин неправильного виховання. Пам'ятаєте, ми вже казали про те, що дитинство-найвідповідальніший етап у розвитку дитини. Віковий розвиток психіки дитини — це процес нерівномірний, де роки спокійного розвитку змінюються періодами переходу від одного вікового етапу до іншого, який характеризується конфліктами й протиріччями.
Психолог Л.С.Виготський казав, що розвиток дитини — це діалектичний процес, у якому перехід від однієї сходинки до іншої відбувається не еволюційним, а революційним шляхом. В основі всіх революційних перебудов (і психічного розвитку також) — завжди якісь кризи, стани, коли визріває ситуація: «Ті, що нижче — не хочуть, а ті, що зверху — не можуть». Якщо це перенести на ставлення батьків до дітей, то можна помітити: діти не слухаються, а батьки не можуть їх приборкати.
«Не слухається!» — це означає: виявляє впертість, вередує, «демонструє характер»...
А ми знаємо, що для батьків (і не тільки) важливою рисою дитини є слухняність. Хоча на словах вони хотіли б, щоб дитина була розумною, виявляла ініціативу, творчість тощо.
Коли запитуєш у батьків, що вони вкладають у поняття «хороша дитина», часто чуєш:
• слухняна;
• з нею можна домовитися;
• спокійна;
• поступлива;
• покірлива.
Слухняна—отже, не заважає нам робити важливі справи, а також — дивитися телевізор, телефонувати друзям, читати газету...
Хочеться нагадати: якби діти завжди слухалися батьків, нам би ще й досі довелося жити при каганцях. Той, хто творить, хто розвивається, — неспокійний, «незручний» і не завжди слухняний.
Але дорослі могли б знайти правильні шляхи: досить змінити тактику стосунків з дитиною, збільшити зону її самостійної діяльності, зрозуміти її потреби та інтереси — і «революція» відбудеться мирним шляхом.
Отже, розуміти дитину — це насамперед змінюватися разом з нею, з кожним роком ставати мудрішими, спостережливішими, толерантними. І знати, що кожен новий період життя дитини готує нам нові «сюрпризи».
На що іще треба звернути увагу? На оцінювання. Що б ми не робили, нам завжди цікава думка певних людей: вони засуджують чи схвалюють?
Таке оцінювання існує між дорослими й дітьми. Ми оцінюємо їх, вони — нас. Але вони не завжди можуть це зробити вголос. Яка ж головна помилка дорослих? Вона полягає в поганій звичці давати загальну негативну оцінку особистості з приводу її окремих, конкретних проявів. Така оцінка завжди сприймається гостро і переживається як несправедлива. Вона спричиняє відчуття образи. З таких образ між нами і тим, кого ми образили, виникає бар'єр непорозумінь і недовіри, через який навіть справедливі нарікання не можуть пробитися.
Батьки, не кажіть:
— Ти взагалі ледар!
— Ти завжди запізнюєшся!
— Ти ніколи не виконуєш!..
Треба оцінювати конкретний учинок, а не особистість загалом:
— Ти вчора не продумав свій учинок;
— Цього разу тобі не вдалося...
У того, кого оцінюють, з'являється надія: «Завтра обов'язково виправлюсь», «Іншим разом удасться...» При цьому відкривається перспектива вдосконалення, зростає впевненість у своїх силах.
Наведемо приклад з городництва. На присадибних ділянках ми вирощуємо квіти й боремося з бур'янами. Плекаємо кожен паросток, удобрюємо. А бур'яни ростуть, дай лишень їм волю — «заб'ють» наші квіточки. А головне: вони не потребують до себе уваги. А яка сила, тиск, плодючість!
Чи не так і у вихованні? Негативні риси з'являються самі собою, а позитивні треба терпляче й безупинно самим прищеплювати й виховувати. Інакше виникнуть запитання: «Звідки це в неї (чи в нього)?», «Ми поганого не вчили...»
На жаль, цього обмаль — не вчити поганого. Треба систематично, постійно вчити добра.